"я настільки мовчу, що зриваюсь на крик.
встановити зв’язок, проковтнути язик.
зупинившися, з жахом намацати стіну.
як завжди, я поставила все.
як завжди, все пропало.
ну що ж – піднімайся, іди
і плати свою ціну.
втім, це слабкість – а слабкість пасує не всім.
і земля, що кружляє навколо осі,
не зупиниться, скільки її не гамсель кулаками.
тож не варто аж надто молитись на дим
чи на пам’ять. збираймо пожитки, ходім:
кожен з нас – за своїми зірками.
слів бракує. лишились одні цигарки.
я ще буду півночі латати дірки
на своїй усезнаючій, всепам’ятаючій шкірі.
кожен подих – поріз, кожен дотик – це шрам,
але навіть у цій хірургії всім нам
ще воздасться – залежно від нашої віри.

тож я вірю: у справжність імен і знамень.
через силу я вірю у завтрашній день,
в те, що коло – не коло, а дещо подібне спіралі.
в те, що кожен кінець – ще не зовсім кінець,
що у жилах штовхається кров – не свинець.
в те, що всі ми живі – хоч би скільки разів завмирали.
тільки тут моя віра – блазнівський ковпак.
і дзеркала сміються, що все це не так.
і у роті – цей смак: ні, не райських троянд, а ...
та хоча й не спрацьовує Пісня Пісень
в наші дні, все одно – я б віддала усе"(І.Ш.)

 
за всі «ДА» у Арт-Шоу, але не всі «ПРОТИ»...